150 років від дня народження українського композитора, музикознавця, педагога – Дзбанівського Олександра Тихоновича (1870–1938)

У 2020 році виповнюється 150 років від дня народження українського композитора, музикознавця, педагога – Дзбанівського Олександра Тихоновича (1870–1938), який десять останніх років власного життя присвятив збиранню й упорядкуванню фондів, заснованого ним музичного відділу Всенародної бібліотеки України (нині – Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського).

Складаючи автобіографію у 1934 році, О.Т. Дзбанівський писав :

«З 1929 р. завідую Музичним відділом Бібліотеки ВУАН; музична бібліотека утворена по моїй ініціативі, і всі фонди відділу, за винятком обов’язкового примірника та невеличкого фонда, який зберігся в Бібліотеці (3 000 од.), зібрано мною без коштів (на сьогодні у Муз. відділі понад 100.000 од.). Також виконав складну роботу (як уповноважений Бібліотеки) по отбору і перевозу в надзвичайно тяжких обставинах цінних бібліотек із Житомира (9 вагонів)» (ІР НБУВ, ф.67, № 547, арк. 8).

Народився майбутній композитор у 1870 р. у с. Маньківка Уманського повіту Київської губернії у родині священика, в якій крім нього виховувалося ще п'ятнадцятеро дітей. Отримав звичне для українських родин виховання, де лунали тихі молитви, веселий сміх і жарти, линула українська пісня і вшановувалися сімейні традиції. В автобіографії Олександр Тихонович згадує: «В 3–4 роки я вже підтягував співам батька і брав участь в родинних концертах разом з старшими сестрами» (ІР НБУВ, ф. 67, №541, арк.1).

Вчився О.Т. Дзбанівський спочатку в Уманській бурсі, де «єдиною втіхою був спів українських народних пісень» (там само, арк. 2), а потім – у Київській духовній семінарії. В цей час він захоплюється малюванням, яке в семінарії викладав відомий український художник Микола Пимоненко, одночасно юний О. Дзбанівський «стає заядлим опероманом», починає серйозно опановувати гру на скрипці в професора Отакара Шевчика та теорію і гармонію музики в класі відомого композитора і викладача семінарії Л.Д. Малашкіна. Але найбільших успіхів досягає він у мистецтві співу, зберігаючи, як і в дитинстві, прихильність до української пісні: «В четвертому класі (семінарії) мене вже інакше не звали, як «артистом», бо я вже почав співати романси ... В цей час засновувалися в Києві вокальні гуртки, які співали переважно українські пісні, в них і я брав участь» (там само, арк.4). По закінченню семінарії О.Т. Дзбанівський працював учителем співу у київських школах. Два роки навчання, у 1892–1893 рр., у відомого співака Камілло Еверарді, який навіть викладав у Київському музичному училищі безкоштовно заради талановитого учня, сформували О.Т. Дзбанівського як професійного співака. Водночас він як вільнослухач відвідує Університет св. Володимира, де складає іспит на звання вчителя історії та російської мови.

Близько двох років Олександру Тихоновичу довелося працювати вчителем двокласної школи рідної Маньківки, коли важко захворіла мати і багатодітна родина зазнавала гостру потребу у засобах до існування.

З 1895 року О.Т. Дзбанівський навчався у Музично-драматичному училищі Московського філармонійного товариства, де відвідував клас з теорії музики і композиції професорів С.М. Круглікова та О.О. Ільїнського.

У 1896–1898 роках О.Т. Дзбанівський працював навчителем міської школи у Києві, а з 1898 – вчителем співу та історії в гімназіях міста Житомира, де проводив широку загально просвітню діяльність, зокрема читав лекції з історії музики в музичній школі при Артистичному товаристві, брав активну участь в роботі Волинського товариства сприяння вихованню дітей (од. зб. 543). В ці роки упорядкував ряд збірників пісень для дітей – «Школьное пение», «Хоровое пение», «Сборник школьных песен», до складу яких вмістив і свої авторські твори.

У 1908–1919 роках О.Т. Дзбанівський працює викладачем у Музичному інституті у Петербурзі. Одночасно, з 1909 року у якості музичного критика співробітничає з низкою музичних газет та журналів («Санкт-Петербург», «Вечернее время», «Слово», «Новая жизнь», «Русская музыкальная газета»).

У 1919 році Олександр Тихонович повертається до рідної Україну, де в 1919–1921 рр. працює інструктором молодого Одеського оперного театру та заступником завідуючого секції постачання Соцзабезу. У 1922–1925 рр., у столичному на той час Харкові, керує роботою музичного відділу Наркомосвіти УРСР, одночасно виконує обов’язки консультанту відділу мистецтв, члена та секретаря Вищого музичного комітету НКО. У листопаді 1924 року бере участь у заснуванні українського радіо, у 1925 році – Оперного театру ім. М.В. Лисенка. Працює музичним редактором й виконавцем-лектором на першій в Україні радіотелефонній станції (1924–1928) та інструктором Харківської державної опери (1925–1927). У 1927–1928 рр. викладає в Музично-драматичному інституті, у реорганізації якого в 1924 р. брав безпосередню участь на посаді керівника музичного відділу НКО. В цей же час він активний діяч Музичного товариства ім. Леонтовича. Пише низку власних музичних творів. Займається збиранням власної мистецтвознавчої бібліотеки. Упродовж 1924–1934 років ним було подаровано до фондів Всенародної бібліотеки України 1 тисяча 830 одиниць зберігання з цієї збірки.

О.Т. Дзбанівський автор хорових композицій (понад 40), романсів (зокрема, на тексти Шевченка «Полюбилася я», «Якби мені черевики»), обробок народних пісень. В 20-х роках ХХ ст. статті О.Т. Дзбанівського з питань музичної культури друкувалися в журналах України: «Червоний шлях», «Сільський театр», «Музыка» та ін.

У 1928 році на запрошення директора Всенародної бібліотеки України С.П. Постернака Олександр Тихонович переїздить до Києва, де 13 листопада за конкурсом його обирають на посаду наукового робітника – керівника музичного відділу. На базі Бібліотеки розпочинає створення «головної бази для студій українських вчених в галузі музикознавства», омріяної ним – Національної центральної музичної бібліотеки з музично-театральним музеєм та колекцією музичних інструментів. Для комплектування відділу за усталеною традицією ВБУ запропонував звернутися до громадськості України, до установ, організацій, окремим громадянам з проханням про пожертву: нотних рукописів; нотних стародруків, старих музичних підручників, книжок, журналів, газетних вирізок; портретів й автографів музичних діячів, фотографій, програм вистав з музикою й концертів, реліквій музичних діячів та ін. Бібліотеці було виділено деяку кількість дублетів нот, книг і журналів із музичних бібліотек Москви і Ленінграду. Там, у Ленінграді О.Т. Дзбанівським були придбані приватні бібліотеки музикознавця-медієвіста А.В. Преображенського, історика-музикознавця М.Ф. Фіндейзена.

Після виділення приміщень під музичний відділ на допомогу О.Т. Дзбанівському з 1 березня 1929 року старшим бібліотекарем відділу призначено дочку відомого українського композитора М.В. Лисенка – Катерину Миколаївну Маслянікову. За ініціативою О.Т. Дзбанівського до ВБУ було прийнято бібліотеку та архів Товариства ім. М.Д. Леонтовича разом з музичними інструментами та рукописами М.Д. Леонтовича, Я.С. Степового, К.Г. Стеценка та ін.

На засіданнях Науково-дослідної комісії бібліотекознавства ВБУ, членом якої О.Т. Дзбанівський був з 1930 року, заслуховувалися його доповіді, присвячені розробці методів бібліографування нотно-музичних матеріалів, в т. ч. рукописних і стародрукованих.

У 1931 році музичний відділ отримав нові надходження з історичного музею ім. Шевченка, частину бібліотеки Розумовських, Ленінградської консерваторії, музичного сектору Держвидаву, музичні видання Вукоспілки. Після 1931 року відділ активно поповнювався обов’язковим примірником музичних видань.

Під керівництвом О.Т. Дзбанівського у відділі розроблялася система каталогів: алфавітний (музикознавчої літератури з фондів відділу та основного книгосховища, нотних видань за окремими напрямами, революційних пісень, українського романсу), систематичний – на колекцію бібліотеки Товариства ім. М.Д. Леонтовича, хронологічних нотних видань; предметний – на ноти масової пісні. Для організації роботи відділу О.Т. Дзбанівський розробляє інструкцію для опису нот та рекомендації по обслуговуванню читачів.

З метою пропаганди фондів до ювілеїв видатних музикантів співробітниками відділу організовуються виставки, проводяться музичні вечори революційної та масової пісні.

Докладніше про життєвий та творчий шлях, а також десятилітню працю О.Т. Дзбанівського у ВБУ йдеться у дослідженнях Л.А. Дубровіної, О.С. Онищенка, Л.В. Івченко, Т.І. Воронкової, В. Шульгіної, І. Бобришевої, О.П. Степченко, О. Бугайової та ін.

В Інституті рукопису НБУВ зберігається особовий фонд № 67 О.Т. Дзбанівського, сформований з документів архіву композитора, який зберігався до 1950-х років у музичному відділі НБУВ. Архів упорядкований Т.І. Воронковою в 1973 р. за хронологічно-предметним принципом у кількості 656 одиниць зберігання.

Фонд містить документи творчої, службової та громадської діяльності О.Т. Дзбановського : нотні рукописи та творчі матеріали (для хору, для голосу з фортепіано, дитячі пісні, романси, обробки народних пісень); текстові праці: статті та лекції, записні книжки з матеріалами до них з історії музики та музичної етнографії, матеріали до музичної енциклопедії, рецензії; учбові музичні посібники; матеріали службової діяльності (доповідні, плани, звіти, протоколи засідань, списки персонального складу, статут, правила внутрішнього розпорядку, кошториси, радіолекції про творчість зарубіжних та вітчизняних композиторів); біографічні матеріали (автобіографія); матеріали громадської діяльності (звіти товариств); листування офіційне і приватне. Хронологічні межі документів – кінець ХІХ ст. – 1938 р. ХХ ст.

Серед матеріалів, які зберігаються у фонді, можна виокремити документи, які характеризують діяльність установ, у становленні яких довелося брати активну участь О.Т. Дзбанівському – Одеського оперного театру, Народного комісаріату освіти (од. зб. 121–170), Вищого музичного комітету Наркомосвіти УРСР (од. зб. 170–365), Харківської державної опери – першого українського оперного театру (од. зб. 377–442), Оперного об’єднання театрів Харкова, Києва, Одеси (од. зб. 366–376), Українського державного радіо (од. зб. 448–466), художньої ради Київської кіностудії (од. зб. 467–470) та музичного відділу Всенародної бібліотеки України (од. зб. 471–538).

Значну частину фонду складає листування О.Т. Дзбанівського з музеями та музичними установами України, Москви та Ленінграду з приводу створення та комплектування музичного відділу та музичного музею ВБУ. Окремі одиниці зберігання містять матеріали діяльності Одеського філармонічного товариства.

В архіві відклалися листи видатних музичних діячів – П.О. Козицького, В.С. Косенка, А.В. Преображенського, П.М. Глієра, Е.Ф. Фіндейзена, Г.М. Хоткевича (од. зб. 454–634).

Цікавими для дослідників кіномистецтва можуть бути звіти Київської кінофабрики, відгуки на кінофільми, нотатки про кіносценарії О.Я. Каплера, О.Л. Александрова, В.І. Охріменка та ін. Народження українського радіомовлення відображають тексти лекцій та радіоконцертів, присвячені українським за зарубіжним композиторам та народній українській пісні, підготовлені та озвучені О.Т. Дзбанівським у Харкові.

Привертають увагу документи службової діяльності О.Т. Дзбанівського – доповідні записки до НКО про стан нотовидання в Україні, фінансування Державного квартету ім. Жана Батиста Вільйома, надання матеріальної допомоги музичним діячам та їх родинам, вивчення та збирання музичної спадщини України, музичні конкурси. В особовому фонді О.Т. Дзбанівського можна знайти протоколи конкурсних журі по присудженню премій композиторам Вищого музичного комітету НКО УРСР; програми концертів та репертуари творчих колективів України.

Наукова діяльність О.Т. Дзбанівського у музичному відділі ВБУ на виставці представлена його статтями: Музична старовина (по київських музеях) (1927), «Х-летие Музыкального отдела Библиотеки Академии наук» (од. зб. 525), «Класифікація нот» і література про музику» (од. зб. 524), «Музыкальный календарь знаменательных дат на 1936, 1939 г.» (од. зб. 526), «Минуле музичної культури на Україні» (од. зб. 89) та ін.

 

Виставку підготувала:

к.і.н., н.с. Інституту рукопису НБУВ               Л.В. Гарбар

Контактна інформація

Корпус №2, вул. Володимирська 62 3-й поверх, к.307; 4-й поверх,
к. 403.
+38 (044) 288-1418
irnbuv@gmail.com
9:15 до 17:30 (понеділок - субота)
Відділ фонду юдаїки:
9:15 до 18:00 (понеділок - п’ятниця)